Прес-Весна у нашому серці назавжди #інфоманія2020

Коли б ви мене спитали: "Що я ціную у своєму житті?" - то однією з найперших, я б відповів - враження. Адже саме вони наповнюють наше життя: змушують радіти і сумувати, цінувати життя і самовдосконалюватись. Про одне з таких найяскравіших вражень, сьогодні я і розповім.

Моя історія починається на Київському Річковому Вокзалі. Тоді, в травні 2018-го, наша команда вперше відправилася на фестиваль "Прес-Весна на Дніпрових схилах". Тож, Річковий Вокзал, теплохід "Монблан" і ми, у передчутті неймовірної пригоди. І ось, нарешті, теплохід почав свій рух. 

Його корма легко розсікала перед собою воду і вже за кілька хвилин човен ліг на курс. Поки повз нас минали мости та невеличкі острови, на палубах теплоходу проводились майстер-класи. Панувала дружня атмосфера, заводились нові знайомства та створювались команди для майбутнього Квесту.

Аж ось, попереду, наче з води почали виростати величезні бетонні скелі - то був канал, що з'єднував Дніпро та Київське море. Човен потроху почав гальмувати, і складалось враження ніби він запливає до пащі чудовиська з давньогрецької трагедії. Врешті-решт теплохід зупинився, а позаду нас піднявся шлюз. Останній почав потроху заповнюватися водою, а човен в свою чергу - підійматися. Зовсім скоро рівень води у шлюзі та в Київському морі зрівнялися, і "Монблан" продовжив свій шлях.

За якісь пів години наша команда вже сходила на берег. Тепер наші думки були про одне: "Що ж за Квест нам підготували організатори проекту?". Втім, зовсім скоро ми про це дізнались. Нам була відведена доля мандрівників, які на своєму шляху повинні були пройти випробування, дістатися певних місць і врешті - перемогти. Це була справжня пригода героями якої стали всі учасники проекту.

Та в Матінки-природи були інші плани. За якісь пів години до завершення Квесту нас застав дощ.

Чому я згадую про це? Все просто: ця стихія природи об'єднала всіх: команди, організаторів та волонтерів. В один момент всі учасники фестивалю опинились під дахом маленької церкви, що знаходились на території заповідника. Навіть до цього не знайомі між собою люди, вже скоро ділились своїми враженнями і обмінювались контактами.

Так, звичайно, я б ще мав згадати наш зворотній шляг через неймовірно красивий сад, але моя історія не про це. Моя історія, про те, як проект "Прес-Весна на Дніпрових схилах" зміг об'єднати людей з різних областей та країн, як одна продорож поклала початок цілій історії, частиною якої стала і команда нашого коледжу. Враження, які я отримав завдяки цьому проекту, залишаться в моїй пам'яті на все життя. І я вірю, що наступного року, ми знову зможемо зустрітися на просторах Дніпрових схилів!

Артем Подзюбанчук